Про явище професійного вигорання в секторі НУО. Як подбати про своє самопочуття

“Відпочину, коли це закінчиться”, – така поширена відповідь волонтерів, яку я зустрічав в кількох десятках розмов під час роботи над текстами про діяльність неурядових організацій. Ці слова звучали в контексті подій на кордоні з Білоруссю, де відбувалося незаконне витіснення біженців та мігрантів. Подібні заяви лунали й пізніше, під час надання допомоги українцям, які були змушені покинути свої домівки через російську агресію проти їхньої країни. Однак робота, яку щодня виконують волонтери та працівники організації, має й “іншу сторону медалі”. Безсонні ночі, нестача часу на відпочинок після роботи, але, перш за все, контакт з травмою іншої людини можуть негативно позначитися на житті тих, хто допомагає.

Біль недоречний

Вероніка, волонтерка групи допомоги на кордоні з Білоруссю, не хоче називати свого прізвища. Вона байдужа до похвали, та усвідомлює, що своєю діяльністю з надання допомоги порушила “кілька безглуздих положень, які навмисно ускладнюють допомогу біженцям”. – Щоразу, коли нам доводилося залишати людей в лісі, я не могла взяти себе в руки. Почуття провини було величезним, хоча з логічної точки зору було зрозуміло, що я не винна у долі цих людей. Я дуже картала себе за кожен прояв слабкості. Мені здавалося, що я не маю права почуватися погано. Коли ти на власні очі бачиш жахливі страждання людей, практично приречених на смерть у лісі, твій біль, душевний, здається зовсім недоречним. Я вирішила піти на терапію через проблеми з безсонням і лише там зрозуміла, що мені потрібна перерва. Тривала перерва. Психотерапевт допоміг мені зрозуміти, що неможливо релятивізувати: це просто так не працює. Наші страхи, наші проблеми, наш стрес не зменшаться, якщо ми будемо повторювати, що іншим гірше, – каже вона.

Вигорання часто відчувають волонтери. До перевтоми і дефіциту часу у випадку волонтерської роботи, додаються важкі умови праці та погіршення матеріального становища через тривале надання безоплатної допомоги – все це може призвести до вигорання.

Вероніка підкреслює, що завжди могла розраховувати на підтримку групи, з якою працювала на кордоні. Незважаючи на це, вона зіткнулася з проблемою вигорання наодинці, тому що їй було важко визнати свої почуття перед іншими. Вона не хотіла “сіяти смуту в моральний дух команди”.

Волонтер або залучений працівник часто забувають про себе. Він зосереджується на допомозі, а вдячність інших людей та пов’язана з нею ейфорія можуть приспати його пильність щодо власних потреб. Втома, стрес, дефіцит часу, погіршення матеріального становища через тривале надання безоплатної допомоги – все це може призвести до вигорання. Це явище, яке може торкнутися працівників будь-якого сектору, але особи, які працюють в  неурядових організаціях (НУО) є особливо вразливими через інтенсивну роботу з людьми, часто в кризових ситуаціях, та високі соціальні очікування. Для ефективної протидії професійному вигоранню важливо адаптувати підхід до специфіки сектору НУО.

Коли виникає злість

Професійне вигорання є наслідком хронічного стресу та перевантаження. Воно може проявлятися у вигляді почуття емоційної відчуженості, розчарування, зниження мотивації, а також проблем зі здоров’ям. Основною причиною є дисбаланс між зусиллями, докладеними до роботи, та отриманою користю.

– Найбільша пастка – це ситуація, коли не дбаючи про себе, ми починаємо злитися на тих, кому допомагаємо. Дбаймо про себе, висипаймося, підтримуймо зв’язок з друзями. Тільки тоді те, що ми робимо, буде легко сприйматися тими, кому ми допомагаємо, – каже в інтерв’ю Польському радіо бізнес-психолог Марек Матковський.

Надання допомоги фахівець порівнює з керуванням автомобілем. Якщо надмірно експлуатувати транспортний засіб, двигун швидко “зноситься”. Однак, якщо ми будемо про нього дбати, він прослужить нам довго. Це саме стосується й волонтерської роботи. Експерт наголошує, що якщо ми зануримося в допомогу, забуваючи про себе, то швидко втратимо енергію та вигоримо. Саме тому так необхідно бути уважними до власних відчуттів. Тіло і розум дають нам зрозуміти, що вони перевантажені. Помічати сигнали, які вони посилають, – це половина шляху до уникнення вигорання. Тоді, як радить Матковський: – Ми повинні зупинитися на деякий час, щоб сформувати стійкість і набратися сил.

Проблеми зі сном, відчуття м’язової напруги або болю, зниження імунітету, постійна втома, відчуття постійного недосипання ось перші симптоми вигорання. Варто відкласти наступну поїздку з надання допомоги, якщо почуття безпорадності, дратівливості або проблеми з самооцінкою не зникають. Волонтери, які борються з кризою, зазначають, що вигорання зазвичай починається з втрати радості від роботи на благо інших людей.

– Ви відчуваєте, що вам більше не подобається те, що ви робили раніше, – зазначає Вероніка. – Вас також мучать думки про становище бенефіціарів ваших дій. Такі думки приходять також у вихідні або серед ночі. Вони повторюються у снах. Для мене це також проявлялося через дезорганізацію. Я завжди була дуже зосередженою, добре підготовленою до закордонних поїздок, а в найгірший період забувала багато необхідних речей і була неорганізованою. Але, мабуть, найбільше мене втомлювало почуття розчарування та образа на інших. Я бачила фотографії друзів з екзотичних відпусток і мені хотілося кричати. Я думала: як можна бути таким байдужим?! Це неправильний шлях. Кожен має право на власний вибір, – застерігає волонтерка, яка після консультації психотерапевта припинила діяльність з надання допомоги на півроку. Ця “протиотрута” допомогла їй повернутися до волонтерства.

Методи протидії вигоранню працівників НУО

Професійне вигорання є серйозною проблемою, але при правильному підході та підтримці з його наслідками можна ефективно боротися. Головне – розуміти специфіку роботи в громадській організації, піклуватися про себе та свою команду, а також будувати культуру відкритого спілкування та підтримки.

У контексті НУО професійне вигорання має дві основні сторони: одна з вразливих груп – це волонтери та працівники, які безпосередньо контактують з бенефіціарами, а інша – лідери та керівництво таких організацій.

Для волонтера, який з ентузіазмом віддає свій час, енергію та навички, відчуття того, що його зусилля недостатні або не дають очікуваних результатів, може бути непереборним. Відчуття безпорадності перед складними соціальними проблемами може призвести до вигорання. Людям, які працюють з тими, хто потребує допомоги, необхідна підтримка не лише з точки зору інструментів для їхньої роботи, але й емоційної.

З іншого боку, для лідерів тиск, пов’язаний з управлінням організацією, збором коштів, контролем за проєктами та управлінням персоналом, може бути величезним. Керівники часто відчувають, що доля організації лежить на їхніх плечах. Ця відповідальність у поєднанні з постійними внутрішніми та зовнішніми викликами створює ідеальне підґрунтя для професійного вигорання.

Навіть найбільш віддані працівники можуть зазнати професійного вигорання в неурядових організаціях, які працюють на благо інших, його наслідки мають особливе значення.

Нижче я наводжу схему протидії вигоранню, яка була створена завдяки досвіду моїх співрозмовників.

Перспектива волонтера/соціального працівника

а) Знайдіть баланс між роботою та особистим життям:

  • Встановіть межі. Як волонтер, ви можете відчувати себе зобов’язаними допомагати в будь-який час. Однак важливо встановити чіткі межі щодо часу та зобов’язань.
  • Організуйте час для себе. Знайдіть час для відпочинку, медитації, читання або занять спортом.
  • Зробіть перерву. Якщо ви відчуваєте, що вам це потрібно для душевної рівноваги, не бійтеся на деякий час відмовитися надавати допомогу.

б) Зрозумійте свої емоції:

  • Поговоріть. Якщо ви відчуваєте, що емоційне навантаження занадто велике, поговоріть про це зі своїм координатором, наставником або іншими волонтерами.
  • Пройдіть тренінг. Скористайтеся тренінгом з управління стресом та емоційної підтримки.

в) Не бійтеся просити про допомогу:

  • Створюйте мережу підтримки. Можливо, найкращим рішенням буде почати психотерапію. Якщо ви відчуваєте, що ваш емоційний стан погіршився внаслідок роботи з людьми, які потребують допомоги, не бійтеся попросити керівництво організації про допомогу в організації коштів на зустрічі з експертом. Є багато варіантів – іноді психотерапевти надають безкоштовні послуги людям, які показали своє добре серце, допомагаючи іншим. Корисними можуть бути також групи підтримки.

Перспектива лідера/керівника фонду

а) Вивчення своєї команди:

  • Збирайте відгуки групи. Проводьте регулярні зустрічі зі своєю командою, щоб зрозуміти їхні потреби та проблеми.
  • Спілкуйтеся відкрито. Створіть атмосферу, в якій працівники можуть вільно висловлювати свої почуття та хвилювання. Хоча це гасло здається банальним, воно дійсно важливе! У Польщі досі існують організації, які ставляться до своєї діяльності як до бізнесу. Їхні працівники відчувають себе інструментом у досягненні подальших фінансових цілей

б) Подбайте про розвиток команди:

  • Інвестуйте в навчання. Навчіться справлятися зі стресом та професійним вигоранням.
  • Створюйте команду. Організовуйте team-building (командотворення), щоб підвищити згуртованість колективу та покращити робочу атмосферу.
  • Нагороджуйте та виявляйте вдячність. Піклуйтеся про працівників та волонтерів, навіть якщо у вас немає на це коштів. Намагайтеся винагородити їхню роботу хоча б добрим словом або невеликим подарунком. Постарайтеся запам’ятати ситуацію, в якій підлеглий особливо заслужив похвалу, та згадайте її в розмові. Якщо ви не можете бути присутнім на кожному заході з надання допомоги, попросіть координатора повідомити про це.

в) Подбайте про себе:

  • Делегуйте обов’язки. Не намагайтеся робити все самі. Делегуйте завдання і звертайтеся за допомогою до інших. І якщо ви думаєте, що зробите все краще – бийте на сполох – це одна з основних управлінських помилок.
  • Знаходьте час для себе. Так само, як волонтерам та працівникам, керівникам також потрібен час на відновлення. Подбайте про власне здоров’я та баланс між роботою і особистим життям. Бувають дні, коли доводиться боротися за кошти для діяльності організації, але якщо ви затримуєтесь на роботі довше, заберіть понаднормові години пізніше. Дотримуйтесь буддійської приказки: “Якщо у вас немає часу на півгодини медитації протягом дня, ви повинні медитувати годину”.

Між емпатією та співчуттям

Рішення, як впоратися з вигоранням, пропонують автори книги “Патологічний альтруїзм” О. Клімецький і Т. Сінгер (2012). Вони пропонують замінити емпатію на співчуття під час контакту соціального працівника чи волонтера з тими, хто потребує допомоги. У чому полягає різниця? Супроводжуючи іншу людину у важкому досвіді, ми найчастіше не залишаємося байдужими, навіть якщо це зовсім незнайома людина. Ми автоматично діємо з емпатією. Дослідники показують, що емпатія (яка розуміється як співпереживання емоцій людини, якій надається підтримка) не завжди корисна для нашого здоров’я.

Іноді психотерапія є найкращим рішенням. Якщо ви відчуваєте, що ваш емоційний стан погіршився в результаті роботи з людьми, які потребують допомоги, не бійтеся звернутися за допомогою до фахівця.

Обмеження емпатії не обов’язково означає холодність чи байдужість. Виявляється, набагато здоровіше проявляти співчуття, яке розуміється як турбота про іншу людину і намагання зменшити або усунути її страждання. Важливо, що це не втеча від страждань чи уникнення болю. Співчуття можливе, коли людина, яка допомагає, приймає реальність і усвідомлює, що інша людина дійсно страждає. Вона відчуває до неї доброту і позитивні почуття. Це інші емоції, ніж у випадку самої емпатії, і саме вони можуть захистити від професійного вигорання [1].

Волонтерам і правозахисникам часто важко визнати, що вони вигоріли. Це пов’язано з певним табу – переконанням, що допомога іншим повинна приносити задоволення. Разом з тим, керівники найбільших гуманітарних організацій страждали від вигорання. Один з них – Кумі Найду, колишній генеральний секретар Грінпіс. Найду розповів про тиск і стреси, пов’язані з управлінням міжнародною природоохоронною організацією. Його стратегія боротьби з вигоранням ґрунтувалася на медитації, регулярних перервах у роботі та оточенні себе підтримкою сім’ї та друзів. Ще одна відома постать, яка боролася з вигоранням, – Лейма Гбові, лауреатка Нобелівської премії миру за роботу щодо прав жінок у Ліберії. Гбові розповіла про те, як професійне вигорання вплинуло на її здоров’я та відносини з родиною. Щоб відновитися, вона вирішила зробити перерву в своїй діяльності та зосередитися на турботі про себе і свою сім’ю.

Польські неурядові організації, такі як Академія розвитку філантропії в Польщі, Центр підтримки місцевої активності CAL або Національна федерація неурядових організацій OFOP, часто організовують тренінги та семінари, присвячені піклуванню про психічне здоров’я та запобіганню вигоранню. Ці заходи адресовані як волонтерам, так і працівникам та керівникам організації.

Варто пам’ятати, що волонтерство не обов’язково тягне за собою негативні наслідки. Навпаки: його все ще називають формою подолання професійного вигорання, коли ми працюємо за межами громадських організацій. Для багатьох з нас це є рушійною силою до дії, але, надаючи допомогу, ми також повинні думати про себе. Зрештою, піклуватися про інших важко, коли ми самі стикаємося з проблемами зі здоров’ям.


zdjęcie Wiktor Cyrny

АВТОР

Віктор Цирни – журналіст, репортер, дослідник і викладач Варшавського університету, автор ігор. Темою міграції займається з 2015 року. Як репортер працював у таборах для біженців в Африці, Азії та Європі. Публікувався, серед іншого, у “Newsweek”, “Krytyka Polityczna”, “Gazeta Wyborcza”, “Wprost”, Holistic.news. Автор документальних фільмів Canal+Disovery, Canal+Dokument, Travel Channel, Via Play. За свої репортажі отримав, зокрема, нагороду Посольства США (двічі: у 2012 та 2013 рр.). Подвійний магістр Варшавського університету за напрямками: документальне кіно (MISH) та журналістика. Його три найбільші захоплення це: читання, писання та подорожі – найкраще поєднані разом.