Поняття “війна” складається зі складної картини конфліктів, які поширюються далеко за межі поля бою, залучаючи цивільне населення і часто перекидаючись на внутрішні території держав. У цій складній і болісній ситуації гуманітарне право служить ключовим механізмом для захисту найбільш вразливих: цивільних осіб та тих, хто наражає себе на небезпеку, допомагаючи їм.
Завданням гуманітарного права є не запобігання конфліктам – це сфера дипломатії. Його місія натомість полягає в тому, щоб звести до мінімуму людські страждання, коли конфлікти все ж таки відбуваються. Воно забезпечує правові рамки, які спрямовані на захист і збереження людської гідності навіть у критичних умовах, а також на притягнення до відповідальності за порушення.
У цій статті ми зосередимося на тому, як гуманітарне право захищає життя та гідність цивільних осіб. Ми опишемо найважливіші права та обов’язки воюючих сторін по відношенню до населення, а також основні ризики, з якими воно стикається.
Варто знати: Ви можете здивуватися, чому положення гуманітарного права сформульовані в таких загальних термінах. Це пояснюється тим, що, як і міжнародні конвенції, його норми мають бути гнучкими, щоб їх можна було ефективно застосовувати в різних правових і соціальних контекстах. Кожна держава тлумачить і застосовує їх індивідуально для досягнення спільної гуманітарної мети.
Джерела гуманітарного права
Найвідоміше визначення гуманітарного права було надано Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Один з найважливіших гуманітарних діячів у світі визначив його так:
Міжнародні норми, встановлені міжнародними угодами або міжнародним звичаєм, конкретною метою яких є вирішення гуманітарних проблем, що виникають безпосередньо внаслідок міжнародних або неміжнародних збройних конфліктів […], захищають осіб і майно, які постраждали або можуть постраждати від наслідків збройного конфлікту.
Гуманітарні положення можуть випливати з двосторонніх або багатосторонніх угод між державами. На сьогоднішній день, однак, більшість положень гуманітарного права в Європі можна знайти в таких правових актах:
- Гаазькі конвенції 1899 та 1907 років,
- Женевські конвенції 1949 року,
- Додаткові протоколи до Женевських конвенцій (PD I та PD II) 1977 року.
У розглянутих правових документах конкретних покарань за описані злочини немає. Тому країни, які підписують угоди, повинні самі визначити відповідні санкції. У Польщі, наприклад, Кримінальний кодекс визначає покарання за злочини проти миру та людства, а також за воєнні злочини.
Законодавство про захист цивільного населення
Гуманітарне право передбачає дві ситуації, коли цивільні особи мають право на захист:
- Коли населення може постраждати від нападу в результаті прямих дій
Це означає, що нападники повинні розпізнавати, хто є цивільним, а хто ні. Удари можуть наноситися лише по військових об’єктах, таких як командні штаби, але не по цивільних об’єктах, таких як лікарні або дитячі садки. Під час військових операцій сторони зобов’язані звести до мінімуму випадкові жертви серед цивільного населення. Навіть якщо ціль військова, застосовуються правила захисту тих, хто не бере участі в конфлікті. Гуманітарне право забороняє проводити дії без належного розрізнення та вимагає від нападників попередити цивільне населення в зоні запланованої атаки.
- Коли населення потрапляє під контроль ворога, наприклад, у результаті окупації
Цивільним людям на законодавчому рівні гарантується захист життя і здоров’я. Тому будь-які посягання на їхнє життя та добробут, такі як вбивства чи катування, категорично заборонені. Вони також не можуть бути депортовані чи переміщені з окупованої території до країни-окупанта або іншої держави. Евакуація дозволена лише в межах однієї території і лише з міркувань безпеки.
Цивільні особи мають право зв’язуватися зі своїми сім’ями та шукати своїх близьких, і цим діям не можна перешкоджати. Вони також мають право отримувати вантажі з медикаментами, засобами гігієни, релігійними предметами та продуктами першої необхідності.
Особливий захист жінок і дітей
Міжнародне гуманітарне право надає додатковий захист особливо вразливим групам цивільного населення, таким як жінки та діти. Для жінок воно передбачає особливий захист від форм насильства, включаючи зґвалтування та примусову проституцію. Жінки, затримані під час конфлікту, повинні розміщуватися окремо від чоловіків і перебувати під наглядом жінок. Вагітні жінки або жінки, які доглядають за малолітніми дітьми, також мають право на особливе ставлення.
У деяких регіонах, таких як Пакистан та Афганістан, жінки, які зазнають сексуального насильства, можуть додатково піддаватися трагічній практиці так званого “вбивства честі” або “очищення честі сім’ї”. Як зазначив Спеціальний доповідач з питань позасудових, довільних страт і страт, винесених без належного судового розгляду Філіп Алстон, на жаль, моніторинг таких випадків залишається недостатнім. Не лише в цих країнах, але й у всьому світі жінки, які стали жертвами сексуального насильства, також можуть зазнати подальших жахливих наслідків. Це може бути, серед іншого: серйозні загрози їхньому життю та здоров’ю, в тому числі пов’язані з отриманими травмами або захворюваннями, що передаються статевим шляхом, сексуальним рабством або смертю, заподіяною злочинцем.
Джерело: Я. Добровольська-Полак, Люди в тіні війни. Цивільне населення під час сучасних збройних конфліктів, Західний Інститут, 2017, с. 127-129.
Діти також мають право на особливий захист під час конфліктів. Сторони зобов’язані не залучати до бойових дій осіб, які не досягли 15-річного віку. Якщо діти все ж стають залученими в конфлікт, вони мають право на додатковий захист, навіть якщо формально вони не вважаються військовополоненими.
У разі затримання дітей рекомендується розміщувати їх в окремому, безпечному середовищі, бажано з братами, сестрами або батьками, а не з дорослими, які не мають відношення до сім’ї. Переміщення дітей до інших країн має бути останнім варіантом і розглядатися лише тоді, коли це абсолютно необхідно для їхньої безпеки чи здоров’я. У ситуації евакуації першочерговим завданням є забезпечення продовження навчання та видача посвідчень особи, які, окрім основних даних і фотографій, містять також медичну та контактну інформацію для найближчих родичів.
Держава, яка контролює територію, на якій проживають діти, має етичне та юридичне зобов’язання встановити, забезпечити та захистити їхню особистість. Усиновлення таких дітей без згоди сім’ї або залучення їх до будь-якої діяльності з боку окупанта є неприпустимим. У ситуаціях, коли діти осиротіли або розлучені зі своїми батьками, найкращим рішенням буде, щоб ними опікувалися люди з громади, які розмовляють їхньою мовою та поділяють ту саму культуру або релігійні переконання.
Згідно зі звітом Генерального секретаря ООН* 2005 року про дітей у збройних конфліктах, наймолодші є особливо вразливими до шести основних загроз. До них належать:
- ризик загибелі або поранення,
- вербування дітей у військові,
- напади на школи та лікарні,
- досвід сексуального насильства, включаючи зґвалтування,
- ризик викрадення,
- обмеження доступу до гуманітарної допомоги.
*Діти і збройні конфлікти. Доповідь Генерального секретаря від 9 лютого 2005 р., UN Doc. A/59/695 – S/2005/72, с. 16.
Додаткова література
Розуміння гуманітарного права, безсумнівно, є складним завданням. У цій статті нам вдалося окреслити лише основи. Якщо ви зацікавлені в більш глибокому розумінні теми, ми рекомендуємо наступні додаткові джерела для подальшого читання:
- Я. Добровольська-Полак, Люди в тіні війни. Цивільне населення під час сучасних збройних конфліктів, Познань 2011.
- Військовий центр громадянської освіти, Міжнародне гуманітарне право збройних конфліктів, Варшава 2014.
- Крістіна Ламб, “Наші тіла – їхні поля битв. Що війна робить з жінками?”, Варшава 2022.