Згідно з даними Управління освіти в Бидгощі, у 2020/2021 навчальному році у освітніх закладах всього воєводства навчалося 1390 осіб, які не є громадянами Польщі. Більшість з них були з України – 1 064 дитини. На даний час кількість учнів з тимчасовим захистом, які закріплені за школами різного типу в Куявсько-Поморському воєводстві, становить 7633. До цього слід додати дітей, батьки яких мають іншу форму легалізації перебування. Їх налічується 3885 осіб, з яких найбільшу групу – 2845 дітей – становлять громадяни України, які розпочали навчання в польських школах ще до війни. Крім учнів з-за нашого східного кордону, у нас також навчаються діти з Афганістану та Азербайджану, а деякі з далекого зарубіжжя, наприклад, з Бразилії, Єгипту, Грузії і навіть Китаю.
Ескалація війни в Україні виявилася серйозним викликом для польської освіти. Причиною стало збільшення кількості дітей та молоді з досвідом міграції. Учні, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 року, потребували додаткових системних рішень через незнання мови, а також через важкий досвід війни. У школах Куявсько-Поморського воєводства після повномасштабного вторгнення росії в Україну кількість молодих мігрантів та мігранток зросла вдесятеро.
Раптове збільшення кількості дітей та молоді з країни, яка перебуває у стані війни, означало, що і вчителям, і учням довелося опинитися в абсолютно новій ситуації. Школи зіткнулися з багатьма практичними викликами.
– Найбільшою проблемою було спілкування, – зізнається Олександра Гульбінович-Котовська, директор початкової школи №35 ім. Ярослава Домбровського в Бидгощі. – Ми не могли спілкуватися з батьками та дітьми. У сфері комунікації нам доводилося проводити підготовчу роботу, тому що діти сиділи на уроках і нічого не розуміли. Ми повинні були освоїти нові техніки взаємодії та навчитися вирішувати нові проблеми. Початок був дуже важким. Нас кинули напризволяще, – додає вона.
Зарахування до школи також виявилося складним завданням, адже директори шкіл, які раніше не приймали дітей з міграційним досвідом, не знали на яких умовах та в які класи приймати учнів. Школи самі повинні були розробити нові методи роботи:
– Коли сім’я хотіла записати дитину до четвертого класу або нижчого, ми пропонували нижчий клас, щоб дитина могла наздогнати різницю в навчальній програмі та вивчити мову, – пояснює Олександра Гульбінович-Котовська. – Кілька батьків погодилися на таку пропозицію, але деякі наполягли на тому, щоб записати дитину в той самий клас, який вона відвідувала в Україні, щоб не втрачати рік. У цьому випадку ми йшли назустріч батькам, навіть незважаючи на те, що діти мали труднощі з мовою, – додає Олександра.
Школам довелося надавати психологічну допомогу та підтримку в більш широкому масштабі:
– Для учнів з України прихід до польської школи був шоком, – згадує Сильвія Колодзейчик, вчителька Комплексу шкіл механічних №1 у Бидгощі. – Їм довелося звикнути до нової країни, нового міста, нової школи, і це був дуже важкий досвід. Найбільшим випробуванням для учнів було звикнути до нових звичаїв у нашій школі. Труднощі були й з мовою. Їм доводилося „прориватися”, починати з найпростіших слів і фраз, навіть якщо вони говорили неправильно. Це було необхідно для того, щоб ми могли зрозуміти один одного, – зазначає Сильвія.
ЗБІРКА КРАЩИХ ПРАКТИК
Польським школам часто доводилося шукати рішення самостійно. На допомогу їм прийшли заклади, де вже роками навчаються діти з досвідом міграції. Директори передавали поради та підказки „з вуст в уста” – телефонували один одному, питали поради, що працює, а чого варто уникати. Такі заходи часто передували системним рішенням. Усе це мало на меті підготувати школи до проведення мультикультурних класів, тобто класів, в яких разом з польськими дітьми навчаються також діти інших національностей. Мультикультуралізм сприяє розвитку, але він також створює багато викликів:
– Мультикультуралізм – це майбутнє, і ми не можемо його уникнути, – каже Пшемислав Новаковський, координатор одного з освітніх проєктів у Бидгощі. – Завдяки мультикультуралізму ми дізнаємося, що ми не є центром світу, що своїми цивілізаційними досягненнями ми завдячуємо іншим культурам. Ми можемо багато чому навчитися з цього. Різноманітність збагачує нас, але її потрібно впроваджувати в школі таким чином, щоб вона не була джерелом конфліктів, – додає він.
МІЖКУЛЬТУРНИЙ АСИСТЕНТ
Для того, щоб підготувати школу до прийому дітей з досвідом міграції, доцільно найняти для допомоги додаткового працівника, який володіє мовою країни походження учня. У контексті національного законодавства, такий працівник не повинен мати педагогічної кваліфікації. Пьотр Ковальський, директор початкової школи ім. 16-го полку Великопольських уланів у Групі в Свецькому повіті, яка вже 15 років навчає дітей з міграційним досвідом:
– У нашій школі міжкультурний асистент був набагато раніше, приблизно у 2016 році, тобто задовго до ескалації війни в Україні, хоча тоді ця функція так не називалася, – пригадує він. – Спочатку ми використовували різні рішення, щоб допомогти дітям з міграційним досвідом. Наприклад, ми створили кімнату денного перебування, щоб діти мали місце лише для себе. Місце, яке забезпечувало їм турботу та безпеку. Також була особа, делегована для роботи з дітьми мігрантів. Іноді виникали якісь проблеми, потреба поспілкуватися з батьками, і такий працівник сприяв комунікації та вирішенню конфліктів. Коли ми прийняли велику групу афганських учнів, я опікувався ними, тому що я вчитель англійської мови, а для них це була єдина мова, якою вони могли з нами спілкуватися. У варшавських школах є кілька асистентів з різних країн і різного культурного походження. На даний час у нас є лише один. Наш міжкультурний асистент родом із Грузії та займається дітьми з країн, які виникли після розпаду Радянського Союзу. Така людина незамінна в школі, – додає він.
Міжкультурний асистент підтримує дітей у навчанні, допомагає з домашніми завданнями, спілкується з учителями та батьками, активізує та інтегрує учнів, а також надає всебічну допомогу в адаптації до нових умов.
– Моя робота полягає в тому, щоб допомогти батькам записати дітей до школи, – розповідає Зінаїда Худоєва, міжкультурна асистентка, яка працює в одній зі шкіл Групи. – Я також виступаю в ролі перекладача під час зустрічей батьків з вчителями, беру участь в батьківських зборах та підтримую дітей при виконанні домашніх завдань. Іноді я проводжу дітей по будівлі школи, показую їм, де знаходиться бібліотека, туалет, класи, – додає вона.
Питання працевлаштування міжкультурного асистента регулюється Законом “Про освіту” від 14 грудня 2016 р. (Закон. вісник 2021 р., ст. 1082). У його положеннях зазначено, що учень, який не володіє польською мовою або володіє нею недостатньо, має право на допомогу особи, яка володіє мовою країни походження учня. Така особа може бути працевлаштована на термін не більше 12 місяців, має статус працівника органу місцевого самоврядування і працює на підставі Трудового кодексу. Кошти на працевлаштування асистента надходять від органу управління та спрямовуються за поданням дирекції школи. На практиці, однак, допомога асистента необхідна не лише протягом одного року, але й значно довше.
Проте школи мають проблеми з фінансуванням посад асистентів. Зінаїда Худоєва працевлаштована в школі Групи протягом 6 годин на день. Наступні 2 години її роботи в цьому місці оплачує Фонд Emic. Подібним чином працевлаштована асистентка у початковій школі № 35 у Бидгощі. Керівний орган, в даному випадку мерія міста Бидгощ, фінансував 6 годин її роботи, а решту 2 години оплачувала громадська організація. Йоанна Панковська, координаторка освітніх проєктів Фундації Emic, вказує на проблему відсутності постійного фінансування цього виду підтримки:
– У багатьох школах Польщі асистентів фінансували неурядові організації, і ці кошти надходили із зовнішніх фондів, – пояснює вона. – Однак у цьому навчальному році ці кошти закінчуються. Тим часом ми отримуємо багато дзвінків із запитанням, чи можемо ми взяти таку людину на роботу на наступний рік. Громадські організації, звичайно, готові надати підтримку, де це можливо, але першочерговим джерелом такої допомоги має бути місцева влада. Тим більше, що наше законодавство передбачає можливість фінансування таких посад. Питання лише в тому, наскільки це можливо? З досвіду ми знаємо, що органи місцевого самоврядування відмовляються повністю фінансувати роботу асистентів, мотивуючи це відсутністю грошей. Ми боїмося, що якщо зникнуть кошти для НУО, то зникне і підтримка.
ПРАВИЛЬНЕ ЗАРАХУВАННЯ
У Польщі навчання в школі є обов’язковим для дітей та молодді віком від 7 до 18 років. Це стосується також учнів і учениць іншої національності, ніж польська, які перебувають на території нашої країни, причому прийом дітей до шкіл не залежить від правової основи перебування учня в Республіці Польща. Зарахування дітей-біженців відбувається протягом усього навчального року на підставі заяви, поданої батьками на ім’я директора закладу. Початкові школи приймають дітей за принципом районування – дитину спочатку скеровують до школи, в районі якої вона проживає. Якщо в даній школі немає місця, то орган управління повинен визначити інший відповідний навчальний заклад. Наступним кроком є правильний розподіл дитини до класу:
– Суть полягає в тому, щоб провести набір таким чином, щоб дитина не почувалася відчуженою в класі, – каже Пьотр Ковальський, директор початкової школи в Групі. – Дванадцятирічну дитину, яка не знає польської мови, не можна зарахувати до першого класу, де вона може навчитися основам, але може мати труднощі з адаптацією. У нашій школі ми, коли розподіляємо дитину до класу, беремо до уваги її вік та роки навчання в школі. І ми або записуємо дитину в клас з однолітками, або в клас, який максимум на рік нижче, щоб у неї був час наздогнати. Варто також перевірити, скільки років учень відвідував школу в країні свого походження або в іншій країні. Може статися так, що сім’я походить з однієї країни, але тимчасово жила в інших країнах, і діти стикалися з різними системами освіти. Наприклад, у мене був учень, який до навчання в Польщі навчався в Німеччині та Чечні. Все це треба брати до уваги. Існували також правові можливості для проведення класифікаційного іспиту. На початку ми пробували це зробити, але це не дало жодного ефекту – прохідний бал був нульовим. Тому ми зараховуємо дітей на основі років, проведених у школі, і віку, щоб учень опинився в класі з однолітками або, можливо, на клас нижче, – додає Пьотр.
Процес прийому дитини до школи не закінчується зарахуванням до потрібного класу. Є багато питань, які необхідно обговорити з батьками через культурні відмінності:
– Ми запитуємо батьків, чи їхня дитина має хронічні захворювання і чи буде вона відвідувати уроки релігії або етики, – пояснює Пьотр Ковальський. – Питання релігії дуже важливе для багатьох людей. Ми пояснюємо батькам, які не є християнами, що таке уроки етики в школі та що на них відбувається. Ми також повинні пояснити відмінності, які існують між школою дитини в країні її походження та нашою, що, наприклад, у нашій країні всі уроки є обов’язковими. Колись у нас були батьки, які з релігійних міркувань не хотіли віддавати дітей на музику. І це потрібно з’ясувати, бажано на початку прийому до школи. Усьому процесу зарахування вашої дитини до школи сприяє міжкультурний асистент. Це людина з міграційним досвідом, яка знає, як розмовляти з батьками і володіє мовою дитини. Саме вона проводить співбесіду з батьками в моїй присутності. Варто мати таку людину в школі, – додає він.
ПІДГОТОВЧИЙ КЛАС ЧИ ЗМІШАНИЙ?
Діти з досвідом міграції можуть навчатися в мультикультурних класах разом з польськими друзями або в підготовчих класах. Вибір залежить від рівня знання польської мови.
– Учень може користуватися з підготовчого класу протягом одного або максимум двох років, – пояснює Пьотр Ковальський. – Така дитина є повноцінним учнем, навчається за основною програмою, але водночас дуже інтенсивно вивчає польську мову. У підготовчому класі учню, безумовно, приділяється більше уваги і, що важливо, його можна в будь-який момент перевести до мультикультурного класу. Досі у нас було кілька підготовчих та змішаних класів. Питання в тому, що краще? На мою думку, це змішаний клас, тому що учень швидше здобуває знання, швидше налагоджує відносини з однолітками та швидше використовує польську мову, щоб мати змогу спілкуватися з однокласниками, – пояснює.
Підготовчі класи призначені для допомоги дітям з міграційним досвідом, але на практиці їх небагато. Наприклад, у Бидгощі з 45 початкових шкіл лише 7 мають підготовчі класи, а серед 20 середніх шкіл Бидгоща лише 2 мають такі класи. На цю проблему звернув увагу і Омбудсмен. Проведений ним аналіз показує, що по всій Польщі підготовчі класи відвідують лише 8 відсотків усіх дітей, які приїхали до нашої країни після ескалації війни в Україні [1]. Причиною малої кількості таких класів є висока вартість їх утримання, нестача вчителів і класних кімнат.
ВИВЧЕННЯ ПОЛЬСЬКОЇ МОВИ
Важливим елементом підготовки навчального закладу до прийому дітей з-за кордону є забезпечення вивчення ними польської мови. Це має фундаментальне значення – від цього залежить, чи знайде дитина свій шлях у школі, чи ні. Зараз іноземні учні та учениці можуть скористатися двома годинами уроків польської мови на тиждень, а у випадку дітей та підлітків з України – шістьма годинами. Заняття проводяться індивідуально або в групах не більше 15 осіб.
– Навчання відбувається за методом природного занурення, – пояснює Сильвія Колодзейчик, вчителька польської мови як іноземної Комплексу шкіл механічних №1. – Під час уроків ми розмовляємо лише польською. Спочатку це може бути важко. Однак з часом звикаєш до цього. Такий метод природним чином “змушує їх” думати нашою мовою. На мою думку, це найпростіший і найшвидший спосіб, – зазначає вона. На даний момент ми можемо сказати, що маємо хороші результати. Учні володіють польською мовою на хорошому рівні, вміють спілкуватися між собою, але їм також потрібно розуміти мову з різних предметів. Тут планка завжди буде високо піднята. Ми намагаємося, щоб учні оволоділи мовою на рівні від А1 до А2 згідно з Європейською системою мовної класифікації, але коли справа стосується спеціалізованої лексики, то це виклик, з яким їм доведеться стикатися протягом усіх років навчання. Цього неможливо навчитися просто так, – каже Сильвія.
ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ У МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ КЛАСІ
Для того, щоб іноземним учням було легше навчатися в польській школі, навчальні заклади можуть підготувати низку адаптаційних та інтеграційних заходів. Йоанна Панковська зазначає, що інтеграція в мультикультурному класі є надзвичайно важливою, але вона повинна здійснюватися належним чином:
– Інтеграція має запобігти утворенню підгруп у класі, коли приходять нові особи, – пояснює вона. – Однак слід пам’ятати, що інтеграція не повинна перетворюватися на необхідність асиміляції. Щоб не сталося так, що особи, які приходять до нас з іншого культурного середовища, повинні “стати нами”, підлаштовуватися під нас, і можливо, як наслідок, навіть відмовитися від своєї попередньої ідентичності. Шкільне середовище має забезпечувати простір для різноманітних ідентичностей, дозволяючи обом сторонам вчитися одна в одної. Кінцевий ідеальний стан інтеграції полягає в тому, щоб іноземні діти вчилися у польських дітей і навпаки, – додає.
ПСИХОЛОГІЧНА ТА ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА
Учні з досвідом міграції можуть розраховувати на допомогу психолога та педагога. Ця підтримка повинна полягати в подоланні труднощів, які впливають на функціонування в польській школі.
– Ми розпочали працювати з іноземними дітьми у 2008 році, після Другої чеченської війни, – розповідає Пьотр Ковальський. – До нас приходили діти з посттравматичним стресовим розладом, і варто додати, що ми знаходимося поблизу військового Навчального центру матеріально-технічного забезпечення. Навколо школи пересувається багато військової техніки. Іноді навіть чути постріли з полігону, що знаходиться поруч. У нас були випадки, коли діти від страху ховалися під парти. Їхні роботи були наповнені зображеннями крові та смерті. До них також було важко достукатися. Підтримка вчителів і педагогів, які можуть працювати з такими учнями, є дуже важливою. Далі справа зводиться до того, щоб забезпечити цим дітям спокій і відчуття безпеки, – наголошує він.
ПІДТРИМКА ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ФОНДІВ
Велику підтримку школам, де навчаються діти з міграційним досвідом, надають фонди та громадські організації. Ці організації залучають кошти ззовні, які потім використовують для допомоги навчальним закладам. Діяльність таких організацій дуже широка і відповідає багатьом потребам шкіл – від фінансування міжкультурних асистентів, проведення антидискримінаційних уроків до закупівлі шкільних наборів для дітей.
– Цього навчального року ми реалізуємо великий проєкт у співпраці з Норвезькою радою у справах біженців, – розповідає Йоанна Панковськ. – У рамках цього проєкту ми надаємо комплексну підтримку 12 школам нашого воєводства протягом усього навчального року. Ми працюємо як з учителями, організовуючи для них тренінги, так і з учнями, для яких готуємо інтеграційні ініціативи. Ми підтримуємо школи фінансово, надаючи кошти для проведення корекційних занять, а також негрошово, даруючи підручники, книги для бібліотек та словники, необхідні для складання іспитів. Крім того, надаємо послуги репетиторів та організовуємо мовні курси. Під час літніх канікул ми неодмінно підготуємо багато курсів для дітей та підлітків з польської, англійської мов, інтеграційні заходи, а можливо також конференції та вебінари. Також створюємо матеріали для уроків та дискусій у класі. Одним із прикладів є анімація „Мелодія майбутнього”, яка є внеском у розмову про інтеграцію, – зазначає.
ЩО ДОСІ НЕ ПРАЦЮЄ?
Ситуацію дітей та молоді з України в польських школах відстежував, зокрема, Омбудсмен. У звіті Омбудсмена зазначено, що деякі діти з України не виконують зобов’язання навчатися в польській школі, а їхні батьки чи опікуни не декларують, що їхня дитина навчається в будь-якій школі в Україні. Достовірних даних на цю тему немає, оскільки наразі не існує жодних нормативно-правових актів, які дозволили б здійснювати нагляд за впровадженням обов’язкової шкільної освіти. У цьому плані школи покладаються в основному на декларації батьків.
– Сім’я заявляє, що дитина переходить на дистанційне навчання, а потім це ніхто не перевіряє, – пояснює Олександра Гульбінович-Котовська. – Ми працюємо лише з деклараціями про наміри. Намагаємося підтримувати зв’язок з батьками, які записали свою дитину до нашої школи. Коли дитина зникає, ми намагаємося зв’язатися з батьками телефоном чи електронною поштою, але часто від них немає відповіді, – пояснює Олександра.
Експерт з питань міграції, професор Мацей Дущик вважає, що в жовтні 2022 року в нашій країні могло бути від 150 тис. до 200 тис. дітей, які перебувають поза будь-якою системою освіти. Дані були зібрані на основі номерів PESEL, досліджень Центру громадянської освіти та даних Освітньої інформаційної систем. Це питання є нагальним, оскільки серед дітей, які не отримують обов’язкову освіту, можуть бути особи з інвалідністю чи особи з потребами особливої підтримки. Відсутність реакції з боку польської влади у ситуації, коли конституційне право дитини на освіту не реалізується, може становити порушення Конвенції про права дитини. Опікуни дітей зобов’язані подати заяву з цього приводу до адміністрації гміни або міста, але на практиці вони рідко це роблять[2].
Ще однією проблемою може стати наповнення класів у новому навчальному році. Вже зараз, згідно з аналізом Омбудсмена, школи мали труднощі зі створенням підготовчих класів через відсутність інфраструктури та нестачу кадрів. З вересня додасться ще одна складність – у загальноосвітніх школах стане в півтора рази більше дітей. Це наслідок реформи освіти – ліквідації неповних середніх шкіл та відновлення восьмирічної початкової школи.
Омбудсмен також вказує на інші проблеми, з якими можуть зіткнутися учні з міграційним досвідом у польських школах. Серед них – недостатня кількість міжкультурних асистентів. Наприклад, за даними міської ради міста Бидгощ, з 45 початкових шкіл Бидгоща лише в 11 працюють асистенти, а серед 20 середніх шкіл – лише в 12.
Amnesty International, у свою чергу, вказує на велику потребу в організації антидискримінаційних занять, оскільки в школах трапляються випадки ворожості та неприязні по відношенню до дітей з України[3].
Антидискримінаційні заняття можуть проводитися з ініціативи шкіл у співпраці з громадськими організаціями. Amnesty International, однак, вказує на проблему посилення контролю за школами з боку Міністерства освіти у сфері такої співпраці. А це може призвести до того, що навчальні заклади стануть менш відкритими для фондів та асоціацій. Проте громадські організації не здаються.
Фонд Emic закликає до створення міжгалузевої робочої групи з питань мультикультурних шкіл як консультативно-дорадчого органу при Міністерстві освіти і науки. Мета полягає в тому, щоб покращити потік інформації, розробити більш ефективне правове регулювання та, зрештою, створити кращі умови для навчання дітей у мультикультурних школах. Допомогу в цій сфері мають надавати заклади з багаторічним досвідом роботи, які вже багато років відвідують діти, які проживають у центрах для іноземців. Більше читайте в новинах на сайті Фонду: emic.com.pl
[1] Невирішені проблеми освіти дітей та молоді з України– лист Омбудсмена до МОН від 31.03.2023, https://bip.brpo.gov.pl/ доступ 08.06.2023.
[2] Ми тут разом. Учні з України в польських школах, Результати 4-місячного моніторингу Amnesty International, https://www.amnesty.org.pl/ доступ 08.06.2023.
[3] Ми тут разом. Учні з України в польських школах, Результати 4-місячного моніторингу Amnesty International, https://www.amnesty.org.pl/ доступ 08.06.2023.
Стаття створена в рамках проєкту “Біженці мають право голосу! – посилення прав мігрантів”. Проєкт фінансується Ісландією, Ліхтенштейном та Норвегією з фондів ЄЕЗ в рамках програми “Активні громадяни” Регіонального Фонду.
